Пошуки городищенських підземель

Однією з найтаємничіших історичних загадок Городища є питання про існування під містом підземних ходів. Протягом кількох занять історики-краєзнавці КЗ «Районна станція юних туристів Городищенської районної ради» намагалися наблизитися до відкриття цієї таємниці.

Спершу гуртківці завітали за допомогою до начальника відділу містобудування та архітектури Городищенського району К. О. Філоненка, який підказав, де в Городищі можна знайти сліди давніх підземель. Архітектор запропонував учням обстежити підвал старого будинку в центрі міста, де ще в перші роки радянської влади існував банк.

Спустившись у підвали колишньої фінустанови, гуртківці опинилися в просторих приміщеннях з могутніми цегляними склепіннями. За переказами, від банківського підвалу раніше існував вихід до підземних ходів міста. Учні оглянули всі стіни, проте підвальні вікна колишнього банку тепер замуровані, виходи на верхні поверхи, інші таємні люки і двері теж замуровані. Де був вихід у підземелля, цього разу визначити не вдалося.

Однак перша невдача не розчарувала краєзнавців, а навпаки зацікавила їх дізнатися про інші можливі виходи в підземну мережу міста, про яку вони дізналися із книги Володимира Чоса та розповідей свідків.

Цього разу для пошуку підземель м. Городища історики-краєзнавці звернулися за допомогою до директора територіального центру соціального обслуговування району А. М. Лисенка, який підказав ще одне місце, де можна знайти виходи до підземного світу міста – давній будинок біля поліції. Анатолій Миколайович розповів історію колишнього єврейського будинку 1892 р., по вул. Миру та повідомив, що в підвалі будинку в дорадянські часи власник тримав магазин, з якого якраз і був вихід через потаємні двері до підземних ходів міста.

Невтомні краєзнавці спустилися в підвал вказаного будинку через вузький лаз, після чого потрапили до просторих комор колишнього магазину. На жаль, і цього разу двері та навіть усі вікна підвалу були надійно замуровані, тож підземелля гуртківці так і не побачили.

Проте і на цей раз історики не зупинилися у своєму пошуку, і за сприяння п. Філоненка та Лисенка, звернулися за допомогою до рідкісного спеціаліста з пошуку підземних пустот – краєзнавця-лозохода Є. Волощенка. Під час зустрічі Євгеній Іванович увів школярів у світ давньої історії м. Городища, підкреслив важливість краєзнавчих досліджень для патріотичного виховання молоді, а також підтвердив відомості, отримані з письмових джерел та спогадів городищан, про те, що під Городищем дійсно існує розгалужена мережа підземних ходів. Однак, застеріг дітей від самовільного потрапляння у підземелля, пояснивши небезпеку такого заняття.

Далі Є. І. Волощенко ознайомив школярів з нетрадиційною методикою виявлення підземель – способом біолокації, по іншому - лозоходіння. Раніше для біолокації брали суху лозу, тепер частіше використовують металеву рамку. Є. Волощенко познайомив краєзнавців з правилами виготовлення та експлуатації простої рамки у вигляді сталевої "г"-подібної дротини, а також біолокаційним маятником.

Для підтвердження і перевірки сказаного, лозохід разом із гуртківцями відправився для практичного заняття на територію скверу біля Михайлівської церкви. Там за допомогою рамки Євгеній Іванович за лічені хвилини знайшов підземний хід, який тягнеться від теперішнього палацу культури до найстарішої в Городищі Михайлівської церкви. Учні переконалися, що в руках (кулаці) біолокатора рамка самовільно починала крутитися тільки при підході до певного місця. Євгеній Іванович не тільки визначив напрямок і місце підземного тунелю, але й вказав глибину його залягання. За його (рамки) даними склепіння тунелю починається на глибині 3,2 м від сучасної поверхні. Учні були вражені, хоча знайшлися і скептики.

Подальші пошуки городищенських підземель краєзнавці вирішили провести методом лозоходіння, для чого вихованці повинні виготовити вдома прості рамки та спробувати опанувати техніку біолокації. Якщо вдасться засвоїти незвичну методику пошуку, то у перспективі заплановано нанести на карту загальну мережу підземних ходів міста.